![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Чоловік стріляє, а Бог кулі носить
На морях я пробувала грати в петанк (поруч із кремезними чоловіками - і була останньою за результатом, звичайно ж). Син дуже хотів до нас приєднатися. Але я його зупинила, пообіцявши повести в дитячий боулінг в Києві. І ось вдома повела його в такий у СкайМолі. Малий не завжди вчасно котив м'яча, я робила зауваження, тому він зарікся більше грати. Проте думаю, наступного разу він і не згадає, що зарікався. Може, буде не таким безнадійним, як я. Я тоді аніматору одразу сказала, шо добре, що я взимку на вулиці не лізла - а то коктейлем по своїм поцілила б.
Із два тижні поспіль малий грає в те, що літак і вертоліт падають, а він збирає уламки і людей і складає їх наново. (Звичайно на відпочинку ми не вмикаємо телевізор і гаджети, але після того, як було збито літак, ми почали дивитися ВВС та CNN, і від малого не приховували, що сталося. Він тоді питав, чи можна полетіти додому іншим шляхом - я запевнила, що ми і в Туреччину летіли далеко від місця боїв. І ще питав, чи можна було б оживити людей, які випали з літака, якби їх зловити в повітрі.)
Ходили в Шпиталь Майдану віддати одяг і постільну білизну для біженців, і в Народний Тил на Жилянській, 68 - понесли воякам засоби гігієни і харчі. У НТ дітям дали гумові браслети "Воїни світла. Своїх впізнаю". Малий одразу почав: "Мамо, що тут написано?", поки ми з донькою продовжували виймати речі. Я вже на нього шикнула, щоб він сам читав, коли вже букви знає. "А я не знаю, звідки читати."
Складається враження, що "всередині ситуації" він не відчуває її напруженості в тій мірі, в якій здатен співчувати картинці у медія. Хоча я впевнена, що весь цей досвід відкладається. Аби висновки він робив правильні.
Із два тижні поспіль малий грає в те, що літак і вертоліт падають, а він збирає уламки і людей і складає їх наново. (Звичайно на відпочинку ми не вмикаємо телевізор і гаджети, але після того, як було збито літак, ми почали дивитися ВВС та CNN, і від малого не приховували, що сталося. Він тоді питав, чи можна полетіти додому іншим шляхом - я запевнила, що ми і в Туреччину летіли далеко від місця боїв. І ще питав, чи можна було б оживити людей, які випали з літака, якби їх зловити в повітрі.)
Ходили в Шпиталь Майдану віддати одяг і постільну білизну для біженців, і в Народний Тил на Жилянській, 68 - понесли воякам засоби гігієни і харчі. У НТ дітям дали гумові браслети "Воїни світла. Своїх впізнаю". Малий одразу почав: "Мамо, що тут написано?", поки ми з донькою продовжували виймати речі. Я вже на нього шикнула, щоб він сам читав, коли вже букви знає. "А я не знаю, звідки читати."
Складається враження, що "всередині ситуації" він не відчуває її напруженості в тій мірі, в якій здатен співчувати картинці у медія. Хоча я впевнена, що весь цей досвід відкладається. Аби висновки він робив правильні.
no subject
no subject
Після перемоги будемо думати, як нашим дітям ближче підступитися до наших вояків. Бо колишнім воякам конче потрібні зачіпки в мирному житті, і діти, навіть чужі, тут можуть допомогти. Тільки щоб це все було допомогою, а не одному добре за рахунок іншого. (Це я не лекцію читаю - переказую те, що знаю з різних джерел про досвід з гарячих точок.)
Щодо співчуття, то я з квітня 11 року беру участь в іншому доброчинному проекті - діти це бачать і вчаться, іноді допомогають.
no subject
no subject
no subject