mamka_luo

Волонтери - фактично, тилові постачальникии - їдуть порожняком від донецького аеропорта і везуть поранену вагітну кішку і лабрадора.

Звиняйте, що троха спропала.
Ми всі в різній мірі перехворіли вірусною застудою, а в мені цей вірус ще зачепив старий герпес зостер, відомий у народі як опоясывающий лишай, тому я, як та Ізабель, шо сиділа в облозі, не мила спину і навіть не з'являлася у блозі.

Ще, через ффоробу, я прогуляла батьківські збори у доньки в гімназії.
Але побувала там на 1 вересня. Деякі мами плакали під час виконання гімну. Букети все ж були, але не більше, ніж у кожного десятого. Дехто викрутився так, як і я - дарував букет з цукерок. У фойє гімназії зробили ремонт, повісили гіпсокартонний щит з іменами Небесної сотні, а ще щит з віршем Павличка про те, що «ми - не раби Москви». Одна мама почала казати мені, що от дарма налаштовують дітей проти росіян. Я відповіла, шо, звиняйте - то про столицю, значить, керівництво, а не весь російський народ. Між іншим, промови на лінійці, вітання від Кличка тощо були дуже виважені. Може, багатослівні, але без жодних екстремізмів (яких багато хто з різних причин боявся).
У малого на лінійці, кажуть рідні, теж все було максимально коректно.
У сина в класі хлопчики з Криму і з Луганську. Луганського ще не бачила, тільки дорослих звідти. З татарським хлопчиком познайомилася - гарний, як лялька, у блискучій жилетці під блискучим піжваком. І з недитячою тугою в очах.
Пропонувала луганським ношені, але ще хороші речі малого, але кажуть, що хлопчик більший за мого, та й всі інші речі у них є.
Значить, як остаточно одужаю, потягну речі в Шпиталь Майдану або на Фролівську.

Поки були здорові, кілька разів заходили у «Львівські пляцки» - і дорослим, і дітям дуже вштирили і солоні, і солодкі штруделі, і пляцки. І обстановка, включаючи навмисно створену тісняву, покоцані баняки з поливками та шоу з випіканням штруделів.
А зараз ми з дітьми збираємо... фігурки на присосках, які дає «Сільпо» за деякі покупки.

Діти з ДЦП займаються з тренерами в басейні.

У сутінках мій син бігає на майданчику з повітряним змієм. Барви потроху пропадають, тому в сизому небі ширяє лише силует змія, так само по землі тінню рухається малий, а на землі мерехтять лампочки на його кросівках.

У "Майстерні шоколаду" діти отримують кольоровий сорбе і коктейлі у високих фужерах, розписаних шоколадом зсередини.

Польові квіти. Високі сосни. Плиски і... снігур.


Це тільки часточки того вразливого щастя, яке я спостерігаю поруч. Хочу захистити всю Землю. Не знаю, що робитиму, якщо хоч щось з цього щастя поруч зі мною порушиться. Чи знайду сили?...