mamka_luo

На морях я пробувала грати в петанк (поруч із кремезними чоловіками - і була останньою за результатом, звичайно ж). Син дуже хотів до нас приєднатися. Але я його зупинила, пообіцявши повести в дитячий боулінг в Києві. І ось вдома повела його в такий у СкайМолі. Малий не завжди вчасно котив м'яча, я робила зауваження, тому він зарікся більше грати. Проте думаю, наступного разу він і не згадає, що зарікався. Може, буде не таким безнадійним, як я. Я тоді аніматору одразу сказала, шо добре, що я взимку на вулиці не лізла - а то коктейлем по своїм поцілила б.

Із два тижні поспіль малий грає в те, що літак і вертоліт падають, а він збирає уламки і людей і складає їх наново. (Звичайно на відпочинку ми не вмикаємо телевізор і гаджети, але після того, як було збито літак, ми почали дивитися ВВС та CNN, і від малого не приховували, що сталося. Він тоді питав, чи можна полетіти додому іншим шляхом - я запевнила, що ми і в Туреччину летіли далеко від місця боїв. І ще питав, чи можна було б оживити людей, які випали з літака, якби їх зловити в повітрі.)
Ходили в Шпиталь Майдану віддати одяг і постільну білизну для біженців, і в Народний Тил на Жилянській, 68 - понесли воякам засоби гігієни і харчі. У НТ дітям дали гумові браслети "Воїни світла. Своїх впізнаю". Малий одразу почав: "Мамо, що тут написано?", поки ми з донькою продовжували виймати речі. Я вже на нього шикнула, щоб він сам читав, коли вже букви знає. "А я не знаю, звідки читати."
Складається враження, що "всередині ситуації" він не відчуває її напруженості в тій мірі, в якій здатен співчувати картинці у медія. Хоча я впевнена, що весь цей досвід відкладається. Аби висновки він робив правильні.

Сьогодні мені треба було коротко зайти на роботу, тому я взяла з собою старшу, і, поки я була на роботі, вона пішла в Пінчук Арт-Центр дивитися "що там є". Подивилася Яна Фабра, який розкриває всякі моторошні теми (колоніалізм, маніпуляція, расизм, громадянська війна) у досить "декоративних" техніках. Є художній "медіум", який є посередником між глядачем та страшною інформацією, яку до нього доносять. Завдяки цьому я його актуальне мистецтво можу зарахувати саме до мистецтва, а не істеричних маніфестацій заради слави у вузьких колах.


Донька сприйняла все це адекватно.

Потім ввечері я вийшла з малим на подвір'я на півгодини. Винесли лук. Хитропопий малий знайшов спосіб бути в центрі уваги і при цьому не показувати, що часом лажає, і його стріла випадає в нього, нікуди не полетівши. Зібрав пацанів років 9-7, дав всім по черзі стріляти, а сам побіг з меншими бавитися. Я ж стежила за дисципліною в "лучників", бо стріли, хоч іграшкові, все одно досить небезпечні.
У результаті всі щасливі. :)))